Основи взаємодії навчального закладу і сім’ї
У Законі України "Про освіту" говориться, що метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього вибору народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.
Серед пріоритетних напрямів реформування освіти відзначено, що в основу національної школи мають бути покладені такі чинники:
- принцип єдності сім'ї та школи;
- наступності та спадковості поколінь, організація родинного виховання та освіти.
І це закономірно, адже будувати повноцінну національну школу без родинного виховання, активної участі й підтримки батьків неможливо.
Взаємовідносини школи і сім'ї мають довготривалу історію. Як будь-яка історія починається з перших кроків, а будь-яка будівля - з фундаменту, так і становлення людської особистості бере початок з сім'ї. Значення батьків в розвитку особистості дитини переоцінити неможливо, адже батьки складають перше оточення дитини, в якому вона здобуває важливий життєвий досвід, знання про себе і пізнає навколишній світ; тут проходить її громадянське становлення, формується світогляд.
В.О.Сухомлинський стверджував: " У сім'ї шліфуються найтонші грані людини-громадянина, людини-трудівника, людини-культурної особистості. Із сім'ї починається суспільне виховання. У сім'ї, образно кажучи, закладається коріння, з якого виростають потім і гілки, і квіти, і плоди. Сім'я - це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави. На моральному здоров'ї сім'ї будується педагогічна мудрість школи. Із сім'ї протоптується стежка до школи, а вже тоді на життєву дорогу ведуть дітей два роздуми, два досвіди, здобуті в сім'ї та школі".
Важливою умовою ефективної навчально-виховної роботи з дітьми є співробітництво школи і сім'ї, спрямоване на формування високого рівня педагогічної культури батьків. Особливості взаємин школи із сім'ями учнів регламентується державними документами. Так, в Законі України "Про освіту" визначені основні права і обов'язки батьків щодо виховання дітей, зокрема, відзначено, що на батьків покладено однакову відповідальність за виховання і розвиток дитини. А стаття 50 цього документу називає батьків у числі рівноправних учасників цього процесу, оскільки без допомоги батьків педагогічному колективу важко домогтися значних успіхів у навчанні та вихованні обдарованих дітей.
Значну роль у вихованні і навчанні школярів варто відвести спільним діям навчального закладу і сім'ї, ефективність яких залежить від особливостей організації роботи з батьками в сучасній школі. Проте, іноді в шкільному та сімейному вихованні немає узгодженості. Це ускладнює процес формування свідомості та поведінки дітей. Тісна співдружність школи та сім'ї допомагає забезпечити єдність вимог і виховних впливів. Як два крила у птаха, що допомагають йому вільно літати в безмежному просторі, та сім'я і школа створюють оптимальне навчальне середовище для вільного та повноцінного розвитку особистості школяра. Їхня співпраця є важливою умовою ефективної навчально-виховної роботи, спрямованої на створення атмосфери доброзичливості та взаєморозуміння, з опорою на народні й сучасні педагогічні надбання, національну і світову культуру, вселюдські й національні моральні цінності. Школа і сім'я, батьки і вчителі, батьківський комітет і адміністрація школи - єдине ціле. Їхня діяльність спрямована на дитину, її навчання, виховання, розвиток, становлення. Як свідчить досвід, тісний взаємозв'язок школи і сім'ї може розвиватися завдяки педагогічній освіті батьків і залученню їх до навчально-виховної роботи. Успішність розвитку освітньої галузі, якість надання освітніх послуг у багатьох випадках залежить від тісної співпраці навчального закладу і батьків. Тому зневага своїми обовязками чи байдужість до дитини однією із сторін негативно позначається на функціонуванні складових "Педагогічного трикутника": батьки - дитина - вчителі, гальмує належний розвиток і формування зростаючої особистості. Навчальний заклад ХХІ століття - це, передовсім відкрита виховна система, яка спрямована на виховання дитини як суб'єкта власного життя й успіху, оволодіння учнем життєвою компетентністю. Але цієї мети він може досягнути лише завдяки модернізації і урізноманітнення форм партнерської взаємодії з батьками. Головним завданням спільної діяльності навчального закладу і сім'ї з питань вирішення проблем навчання, виховання і розвитку дітей є:
Отже, організована належним чином робота навчального закладу з батьками сприяє поліпшенню умов навчання, виховання і розвитку дитини.
Сьогодення вимагає стратегії оновлення взаємодії педагогів з батьками, розширення тематики важливих проблем, більшої щирості та вдвертості під час зустрічей, бесід. Однак, які б зміни не відбулися, вчителі школи мають стати провідниками між домашньою педагогікою та шкільною.
А тому актуальними залишаються слова В. Сухомлинського : " Час і батькам, і вчителям глибоко усвідомити, що ні школа без сім'ї, ні сім'я без школи не можуть справитися з найтоншим, найскладнішим завданням - становленням людини".
| |
Чому діти брешуть та що з цим робити?
Розглядаємо причини, наслідки та способи боротьби з дитячою звичкою говорити неправду.
Батьків, педагогів часто мучить питання – чому дитина бреше? Що її до цього спонукає? Часто дитяча брехня захоплює дорослих зненацька.
Діти брешуть з тих же причин, що і дорослі: аби їх прийняли у компанії, аби отримати увагу, певний статус, завдати комусь болю, чи через страх наслідків викриття неправди.
Та брехня може стати поганою звичкою, бо діти ще не розуміють значення правди так, як її розуміють дорослі. Давайте разом розбиратися, чому ж діти брешуть.
1. Фантазія – не брехня
Один різновид брехні – це видавання бажаного за дійсне. Дитина може розказувати про поїздку в якесь цікаве місце, де вона ніколи не бувала, але хотіла потрапити. Інша дитина може повірити, дорослий, який знає правду, замислиться над тим, що стало поштовхом для такої поведінки. А діти створюють власну реальність, знаючи, що у них точно є вдячні слухачі.
Корисні підказки. Правда чи брехня?
Як стверджують психологи, цей етап мине в 7-9 років, бо в цей період образне мислення знижується, а однолітки стають менш довірливими. Використайте цей період для навчання. Якщо ви почули відверту брехню від дитини, будьте обережні у словах. Не опускайтесь до образ чи звинувачень, покажіть, що ви знаєте про брехню, але не сердитесь. Дитина так само вчиться, що не потрібно брехати. Якщо брехня є результатом прихованих бажань, поговоріть про те, як ці бажання втілити в життя.
Що стосується дошкільнят, вони часто не можуть чи не хочуть відрізняти правду від брехні. Для них Білосніжка, трансформери чи ніндзяго – реальні персонажі, які десь існують. До семи років не варто очікувати від дитини вміння відрізняти правду від фантазії. І не знищте в дитині потяг до фантазування, можливо, ви лишаєте світ без визначного письменника.
2. Вигадані персонажі як елемент реальності
«Хто розлив сік? Це зробило тигреня Макс, воно заходило в гості» – щось подібне можна почути від дошкільняти, адже вигадані персонажі для них так само реальні, як і живі люди. Їм подобається жити у власному світі. Цінуйте уяву дитини та насолоджуйтесь цим етапом, розвивайте дитячу фантазію (і свою власну). Дорослі часто вважають, що важливо, аби все спиралось на реальність, але це не завжди має сенс. Світ дітей – це не тільки те, що є насправді. Вони вигадують, бо це інколи допомагає впоратися з реальним світом, з цими дорослими реаліями, які так складно контролювати.
Якщо ви помітили, що дитина звинувачує уявного друга, запитайте про деталі. Так ви швидше дізнаєтесь правду. Разом з тим запитайте себе, чому малюк хоче, аби ви думали, що він цього не робив. Можливо, ви надто бурхливо реагуєте на різні ситуації?
3. Бажання порадувати
Діти часто брешуть, бо хочуть порадувати батьків. Якщо у них з’явиться відчуття, що сказане викликає позитивні емоції в оточуючих, то неправда вже не вважатиметься за чимось поганим. Вони часто роблять вибір на користь формування гарного враження зараз, забуваючи, що потім, коли брехня розкриється, ймовірніше за все буде покарання. Дитина робить це без злого умислу, бо хоче, щоб мама просто посміхнулась та сказала «дякую». З часом прийде розуміння, що така тактика не спрацьовує, тому потрібно відразу говорити правду, а ще краще – виконувати прохання.
4. Страх від очікування наслідків
Діти бояться бути покараними, тому брешуть. Страх стирає відчуття провини за сказану неправду. Особливо це актуально для родин, де практикують тілесне чи моральне покарання за провину. Діти, які бояться кари, скажуть усе, аби уникнути її.
Підозрюючи щось неладне, просто скажіть: «Обіцяю, що не буду сердитися за поганий вчинок». І дотримуйтеся свого слова, адже дитина вам довіриться. Слухайте спокійно, запитайте, чому так трапилось, і допоможіть виправити ситуацію. Поясніть, що ви можете розлютитися на брехню, а не на помилку. Кращий спосіб позбавити дитину звички обманювати – підтримувати, коли вона говорить правду.
5. Усвідомлена брехня
У певний момент періодична брехня може перетворитися на звичку. Дитина хоче надурити, її стосунки з оточуючими будуються на брехні. Основна причина такої поведінки – невдоволеність реальним життям та постійні побоювання реакції батьків (зазвичай малечу не хвалять у жодному випадку). Діти брешуть тому, що їх навчили, що вони погані. Найчастіше дитина бреше не тільки оточуючим, але й собі, і починає жити у власному вигаданому світі. У цьому випадку допоможе консультація сімейного психолога, бо потрібно, аби й батьки переглянули власну поведінку.
6. Бажання справити краще враження
Діти брешуть, бо хочуть справити враження на інших. Наприклад, син розкаже друзям, що на змаганнях пробіг швидше за інших, а донька розкаже батькам, що з математики отримала 12 балів, правда, вчителька записала їх у свій блокнот, а не в щоденник. Часто це відбувається задля маскування невпевненості. Спроба бути краще за своїх однолітків може стати причиною відвертої брехні чи перебільшеної правди.
Якщо ви спостерігаєте, що дитина бреше, аби справити враження на інших, попрацюйте над її самооцінкою. Та спершу поговоріть, до чого може призвести подібна поведінка. Також допоможіть налагодити контакт з однолітками без брехні. Хваліть за зусилля, а не за результат.
Що можуть зробити батьки та вчителі
Передусім важливо зрозуміти причину брехні. Немає жорстких рекомендацій, які стануть панацеєю в усіх випадках, проте є загальні рекомендації:
1. Якщо це брехня через брак уваги, то можна не робити акценти на ситуації, а одразу перейти до нейтралізації першопричини проблеми. Починайте працювати над підвищенням самооцінки дитини, спілкуйтеся з нею, покажіть її значущість.2. Коли ситуація ускладнилась, але не є критичною, зробіть зауваження, типу: «Твоя розповідь звучить, наче казка. Може, ти розкажеш мені, що відбулося насправді?». У такий спосіб ви можете звернути увагу на поведінку дитини і спонукати її казати правду.3. Серйозну проблему потрібно вирішувати більш радикально. Це актуально передусім для школярів старше 10 років. Дайте зрозуміти дитині, що брехня може призвести до поганих наслідків чи незначного покарання (не користуватися ґаджетами, не отримати частину кишенькових коштів тощо). Системна чи серйозна брехня тягне за собою більш серйозні покарання.5. Влаштовуйте перевірку правдою. Якщо у класі трапилась якась оказія, і ви знаєте, хто винуватець, дайте можливість сказати правду, навіть якщо спершу була озвучена відверта брехня. Ефективно діє фраза: «Я вийду на 10 хвилин, а потім повернусь, аби озвучити те саме запитання. Якщо ви скажете правду, то проблем у вас не буде».6. Налаштуйте дитину, нагадавши, що ніхто не ідеальний, всі помиляються. Але кожен може виправитися, зробивши вибір на користь правди.7. Враховуйте особливості кожної дитини. Наприклад, учень з синдромом дефіциту уваги схильний до імпульсивних відповідей, які схожі на брехню. Дайте йому додатковий час, аби вони могли сформулювати нормальну відповідь. Така імпульсивність заважатиме і вдома, й у школі. Коли це стало перепоною навчанню, разом виробляйте повільніший темп роботи.
Також психологи рекомендують будувати довірливі відносини. Особливо актуально це у спілкуванні з підлітками. Чим старша дитина, тим гірші наслідки можуть бути у гіпотетичної брехні. Наприклад, ви знаєте, що ваш син чи донька пішли на день народження друга. І ви здогадуєтесь, що там буде алкоголь, хоча вас запевняли, що всі питимуть солодку воду. Уявіть, що підлітки пили спиртне і комусь стало погано, чи вони втрапили в халепу. У цій ситуації ви хотіли, аби дитина зателефонувала і попросила про допомогу, чи збрехала, лякаючись покарання? Побудова довірливих відносин вимагає часу, тому варто «починати з учора».
Чого робити не варто
Не називайте дитину брехуном, це жахлива помилка. Ця проста фраза може травмувати та мати погані наслідки. Якою б не була мотивація першої брехні, наступного разу в голові буде думка: «Мама все одно не повірить мені, навіщо говорити правду?». Це спричинить погіршення емоційного стану та може породити серйозні комплекси.
Це основне правило. З будь-якою ситуацією можна впоратися, варто приділити більше уваги дитині, адже у кожної неправди є своя причина, і дорослі мають її знайти, аби у майбутньому таке не повторилось.
Поради батькам п'ятикласників2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей. 3. Цікавтеся шкільними справами вашої дитини, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів. 4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси. 5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога. 6. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння. 7. Не обмежуйте свій інтерес звичайним питанням типу: «Як пройшов твій день у школі?». Кожного тижня вибирайте час, вільний від домашніх справ, і уважно розмовляйте з дитиною про школу. Запам'ятовуйте окремі імена, події та деталі, про які дитина вам повідомляє, використовуйте їх надалі для того, щоб починати подібні розмови про школу. Не пов'язуйте оцінки за успішність дитини зі своєю системою покарань і заохочень.
8. Допомагайте дитині виконувати домашні завдання, але не робіть їх самі. Продемонструйте інтерес до цих завдань. Якщо дитина звертається до вас з питаннями, пов'язаними з домашніми завданнями, допоможіть їй знайти відповіді самостійно, а не підказуйте їх. Допоможіть дитині відчути інтерес до того, що викладають у школі. 9. З'ясуйте, що взагалі цікавить вашу дитину, а потім встановіть зв'язок між його інтересами і предметами, що вивчаються в школі. Наприклад, любов дитини до фільмів можна перетворити на прагнення читати книги, подарувавши книгу, по якій поставлений фільм. Шукайте будь-які можливості, щоб дитина могла застосувати свої знання, отримані в школі, в домашній діяльності. Наприклад, доручіть їй розрахувати необхідну кількість продуктів для приготування улюбленої страви або необхідну кількість фарби, щоб пофарбувати певну поверхню. 10. Особливі зусилля прикладайте для того, щоб підтримати спокійну та стабільну атмосферу в домі, коли в житті дитини відбуваються зміни. Намагайтеся уникнути великих змін чи порушень в домашній атмосфері. Спокій домашнього життя допоможе дитині більш ефективно вирішувати проблеми в школі.
 |
Чи готова дитина до школи, підкажуть… зуби
Чи готова дитина до школи, підкажуть.....зуби
Чи готова дитина до школи, підкажуть… зуби
Чи готова дитина до школи, підкажуть… зуби
Більшість батьків вважають, що коли дитина вміє писати, читати, рахувати, то вона готова йти до першого класу. Але насправді цього недостатньо.
Найважливішою для дитини є її ФІЗІОЛОГІЧНА ГОТОВНІСТЬ до навчання. Це означає, що в неї має бути розвинений на певному рівні скелет. Перевірити це батьки можуть самотужки. Попросіть дитину рукою через голову дістати протилежне вухо. Так ви перевірите пропорційність розвитку тіла. Якщо ваше чадо дістає вухо, це добре.
Друге – зубна зрілість. Здавалося б, який зв’язок між читанням-писанням та зубами? А він є. Бо з дозріванням зубів дозрівають центри, які відповідають за дитячу психомоторику (сукупність рухливих дій, що керуються свідомістю). Норма – коли випало чотири молочні зуби.
Третє – кісткова зрілість. Покладіть руку дитини на стіл, і нехай вона почергово піднімає пальчики від мізинчика до великого. Зробити це доволі непросто, надто – підняти середній та безіменний пальці. Та коли вийде, то це свідчить, що кісткова тканина розвинена, і дитина витримуватиме навантаження з письма.
Четверте – зрілість кори головного мозку. Одну руку дитини вкрийте хустиною і під нею торкніться котрогось із пальчиків. Дитина має показати на другій руці, якого пальця ви торкнулися.
Коли говоримо про ІНТЕЛЕКТУАЛЬНУ ГОТОВНІСТЬ, то йдеться про елементарний рівень знань про довколишнє середовище, навички письма, читання, лічби.
ЕМОЦІЙНА ГОТОВНІСТЬ полягає у тому, що дитина має бути готова вислуховувати людину, зрозуміти, що є час для гри, а є для навчання, що мусить свої інтереси підлаштувати під етичні норми, рахуватися з іншими, діяти за установленими правилами.
Важливою є СОЦІАЛЬНА ГОТОВНІСТЬ. Часто батьки не віддають дитину ні в садок, ні на секції. При цьому дитина не отримує соціального досвіду спілкування з ровесниками. Коли вона прийде в перший клас, зрісши в такому «вакуумі», її охопить шок. По-перше, вчитель дивиться не тільки на неї, а отже, дитя перестало бути центром уваги. По-друге, дитина хоче робити одне, а однокласники геть інше, вони їй не підкоряються… Тоді виникають труднощі у взаємодії з однолітками. Дитина має вміти домовлятися, знати правила гри, діяти в команді. І адекватно до себе ставитися, зокрема розуміти, що не завжди буде першою, найкращою.
Наступна група оцінювання готовності до школи – САМООЦІНКА. Поміж дітей найчастіше зустрічається дві полярні самооцінки – занижена або завищена. Найкраще для школярика, коли вона злегка підвищена. Занижену самооцінку дуже складно підняти. А перевірити – просто. Тест називається «Драбинка». На аркуші намалюйте драбину з десятьма сходинками. І скажіть, що на найнижчій – найбільш неслухняні, нерозумні дітки, а на найвищій – найрозумніші, найслухняніші. От, мовляв, подумай, куди ти себе поставив би?.. Якщо дитина вкаже на сьому-восьму-дев’яту сходинки – це добре. Коли на першу, задумайтеся. Це означається, що вона почувається нелюбимою.
У дитини до шести-семи років має бути чітка МОТИВАЦІЯ, чому саме вона хоче йти до школи. У більшості – це зовнішня мотивація: красива шкільна форма, яскраві зошити, пенал. Внутрішня – коли дитина каже, що хоче йти вчитися, бо отримає багато знань.
